Безбар’єрність в Україні: три роки шляху від Стратегії до реальних змін у громадах
На підсумковому засіданні Ради безбар’єрності держава відзвітувала про реалізацію плану дій на 2021–2024 роки Стратегії з безбар’єрності, яку розробляла у 2021, зокрема, і організація Fight For Right.
У вступному слові перша леді Олена Зеленська зауважила, що в Україні кожна четверта людина має запит на безбар’єрність. Відтак профільні міністри розповіли про механізми впровадження різних послуг, працевлаштування та ветеранську політику…
Після звітів 11 міністерств, різних відомств і мерів міст про те, скільки зроблено для поліпшення доступності за рік, – хотілося би порадіти за успіхи держави.
Але усе пізнається в порівнянні. Наскільки держава дотримується плану заходів щодо виконання Стратегії? Що вдалося насправді змінити за три роки? Погляньмо на цифри. Приміром, у 2023 році за результатами оцінки близько 54 тисяч об’єктів 22% із них були безбар’єрні. А за даними 2024 року обстежено 93 тисячі об’єктів на доступність, із яких майже так само, як і минулоріч, 20% відповідають нормам безбар’єрності.
Уповноважена президента з питань безбар’єрності Тетяна Ломакіна зазначила, що одним із пріоритетів є просування доступності в громадах, і закликала «вивести політику безбар’єрності з кабінетів та сторінок документів на вулиці, в українські міста та села».
Цьому, зокрема, мають сприяти новостворені 500 місцевих рад безбар’єрності.
Чого ж бракує для реалізації Стратегії?
«Три роки реалізації Стратегії та планів заходів до неї – це достатній період щоби проаналізувати реальну ситуацію та запропонувати рішення, які допомогли би створити рівні можливості для всіх», – переконана адвокаційна менеджерка Fight For Right Людмила Фурсова.
Однак досі не зібрані об’єктивні вихідні дані щодо доступності фізичного оточення, транспорту, інформації, зокрема інформаційно-комунікаційних технологій, інших об’єктів та послуг. А без чітких вихідних даних неможливо навіть приблизно визначити обсяг ресурсів для усунення бар’єрів та передбачити час, який знадобиться для цього.
За три роки реалізації Стратегії не створено механізму відповідальності за недоступність, а також механізму, щоб державні кошти не витрачали на будівництво недоступних об’єктів чи впровадження недоступних послуг.
Люди з інвалідністю все ще недостатньо залучені до розробки стратегічних документів на національному рівні, до моніторингу та оцінки їх виконання. Без реальної залученості людей з інвалідністю до ухвалення рішень у сфері безбар’єрності дві рейки на вході і надалі вважатимуть нормою.
«Підтримка питань безбар’єрності на найвищому державному рівні є вкрай важливою і саме з цього можуть початися реальні зміни. І випадок зі Львова, коли мешканців та мешканок багатоповерхівки, збурило від зведеного пандуса, нагадує нам, що попереду ще дуже багато роботи», – зазначила Людмила Фурсова.
До речі, а ви долучилися до роботи місцевої ради безбар’єрності?
