Правосуб’єктність: Як одне слово може змінити життя тисяч людей
«Правосуб’єктність», «правоздатність», «цивільна дієздатність, «правовий режим правосуб’єктності», «спроможність ухвалювати рішення», «підтримка в ухваленні рішень», «заміщення в ухваленні рішень, «обов’язок адаптації»… Упевнені, від усіх цих термінів у вас голова йде обертом. Проте, якщо вас цікавлять права людини людей з інвалідністю і якщо ви хочете знати, чому понад 27 тисяч людей в Україні позбавлені правосуб’єктності, – саме час знайти відповіді на ці запитання.
Найпростіший шлях до відповідей – ознайомитися з новим дослідженням Fight For Right «Режим правосуб’єктності в Україні: системний збій у забезпеченні прав людей з інвалідністю».
Майкл Бах, експерт із деінституціоналізації з New Society Institute, та Ірена Федорович, правозахисниця, консультантка Fight For Right, змогли не просто розібратися із зазначеними термінами, а ще проаналізували національне законодавство, поглянули на успіхи інших країн у реформуванні цього питання та запропонували рішення для нашої держави.
Заразом вдалося з’ясувати, наскільки українське законодавство, державні політика та практика відповідають стандарту рівності, закріпленому в Конвенції ООН про права людей з інвалідністю, та визначити напрями реформ, які потрібні, щоб надати можливість всім людям з інвалідністю реалізовувати свою правосуб’єктність нарівні з іншими.
Яка ситуація із правосуб’єктністю в Україні
Розгляньмо детальніше основний термін, використаний у цьому дослідженні – «правосуб’єктність».
«Правосуб’єктність – це спроможність ухвалювати юридично значущі рішення щодо особистого життя, охорони здоров’я, фінансових або майнових питань».
Чи всі люди з інвалідністю в Україні спроможні ухвалювати юридично значущі рішення? Згідно з українським законодавством, не всі, бо Україна керується медичним підходом та підходом заміщення у прийнятті рішення (опіка), де всі рішення ухвалюються не людиною з інвалідністю, а її опікуном / опікункою. Тут ідеться про позбавлення людини з інвалідністю так званої цивільної дієздатності (саме такий термін використовується в Цивільному кодексі України). Станом на 2025 рік понад 27 000 дорослих людей в Україні перебувають під опікою, а отже, позбавлені цивільних, політичних і економічних прав. На жаль, точніших даних у відкритому доступі знайти не вдалося.
Опіка зазвичай встановлюється пожиттєво та майже не переглядається, попри передбачену законом вимогу її періодичного перегляду. У більшості випадків суди насамперед беруть до уваги психіатричні діагнози, ігноруючи волю та вподобання людини та будь-які свідчення про зміну її стану тощо.
Які є альтернативи?
У світі є країни, де людей не позбавляють прав, а пропонують підтримку в їх реалізації. Ба більше, аналогічні зобов’язання Україна взяла на себе з часу ратифікації Конвенції ООН про права людей з інвалідністю у 2009 році. Стандарт Конвенції ґрунтується на волі та виборі людини, визнаючи правосуб’єктність, що реалізовується самостійно з підтримкою або із залученням довірених осіб (механізм підтримки в ухваленні рішень).
Для порівняння у дослідженні наведені дані з Австралії, Перу та Болгарії, що свідчать про реалістичність реформи. Для цього необхідно перейти від когнітивного тестування і призначення опіки за його результатами до універсальної правосуб’єктності, яка реалізовується за допомогою різних механізмів підтримки в ухваленні рішень. Така кардинальна зміна підходів потребує поєднання законодавчих змін із розвитком громадських форм підтримки, навчання суддів і фахівців, а також активної участі самих людей з інвалідністю.
«Ми маємо не людину пристосовувати до середовища, а середовище до людини. І в нас є справді обов’язок змінити чинні правила. У своєму звіті ми говоримо про те, що в першу чергу нам потрібно думати, яким чином консолідувати спільноту, як побудувати ось цю синергію і розуміння того, що нам потрібна зміна. Для кого ця зміна потрібна? Ми розуміємо, що нам потрібна величезна зміна законодавства, але вона не може розпочатися на простому місці, і вона має бути підтримана не тільки спільнотою, а ширше громадянським суспільством і суспільством загалом», – зазначила Ірена Федорович, презентуючи дослідження.
Необхідність системного оновлення підходів
Отже, Україна перебуває у критичній точці. Саме час подолати розрив між задекларованими зобов’язаннями та реальною практикою. Ми потребуємо не «косметичних» змін, а системного оновлення підходів до визначення, забезпечення та гарантування правосуб’єктності.
За результатами дослідження виявлено низку недоліків, що взаємопов’язані та свідчать про відсутність інституційних механізмів для реалізації принципів Конвенції ООН про права людей з інвалідністю:
- Використання тестів на дієздатність (когнітивний тест), заснованих на медичній моделі інвалідності.
- Відсутність або майже повна відсутність доступу до підтримки в ухваленні рішень.
- Відсутність формального визнання механізмів підтримки в ухваленні рішень.
- Недостатні гарантії захисту від насильства, зловживань та експлуатації.
- Слабкі або недоступні механізми оскарження та перегляду рішень про обмеження чи позбавлення цивільної дієздатності.
- Неспроможність у розбудові послуг в громадах – перейти від заміщення в ухваленні рішень до підтримки в ухваленні рішень.
Що можна зробити вже зараз?
Майкл Бах та Ірена Федорович пропонують першочергові інституційні, законодавчі та соціальні рішення, що дозволять не лише виконати статтю 12 Конвенції, а й запропонують механізм для реалізації правосуб’єктності кожною людиною з інвалідністю:
- Скасувати позбавлення цивільної дієздатності та вилучити норми про опіку.
- Закріпити підхід, заснований на здатності до ухвалення рішень, шляхом: юридичного визнання підтримки в ухваленні рішень і відповідних механізмів; встановлення обов’язку держави забезпечувати доступ до підтримки та адаптації; забезпечення регулярного перегляду та належного обґрунтування будь-яких обмежень.
- Виправити офіційний переклад Конвенції з метою коректного відображення термінів «правосуб’єктність» й «активна реалізація прав».
- Створити міжвідомчу Робочу групу з реформи правосуб’єктності за участю організацій людей з інвалідністю та правозахисних організацій.
- Розробити стандарти, гарантії та механізми нагляду у сфері підтримки в ухваленні рішень.
- Забезпечити регулярний судовий перегляд усіх рішень, що стосуються правосуб’єктності, з обов’язковою участю людини та гарантією безоплатної правничої допомоги.
Це ще не всі пропозиції, запропоновані в дослідженні. Ми у Fight For Right переконані, Україна може поступово відмовитися від режиму обмеження правосуб’єктності, і перейти до режиму визнання, забезпечення та гарантування здатності кожної людини діяти.
«Ми маємо долати той спротив, який може йти від людей, які не розуміють, про що ми говоримо, які не звикли жити поруч з людьми з інвалідністю, які звикли до системи, побудованої ще за радянських часів і підтриманої незалежною Україною без змін. І ми маємо говорити з тими, хто ухвалює рішення, щоб питання зміни підходу до правосуб’єктності лишилося не тільки завданням стратегії деінституціоналізації, а було наскрізно вбудовано в інші стратегічні програмні документи держави», – переконана Ірена Федорович.
Запрошуємо ознайомитися з дослідженням, а також обговорити його результати та впровадити рекомендації задля реалізації прав кожної людини без дискримінації.
Дослідження підготовлено громадською організацією Fight For Right у співпраці з New Society Institute за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в межах проєкту «Створення передумов для незалежного та гідного життя для всіх», який впроваджує Fight For Right, але це не означає, що висловлені в ньому погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Фонду.
