В Україні не вистачає якісних вузькопрофільних реабілітаційних центрів – Іван Марусевич
Щоразу буваючи на Оболоні в Києві, Івану Марусевичу важко проїжджати повз приміщення, де був його Центр реабілітації «Відродження-АРС». Мимоволі наче фотокадрами зринають спогади. Ось невеличке приміщення занедбаного з 1990-х пустого дитсадка, яке його багаторічними зусиллями вдалося перетворити на охайне і потужне місце допомоги людям після травм хребта. Ось радісні очі сотень людей з цілої України, які в цьому Центрі відновлювалися, вчилися наново сидіти, стояти, пересуватися на кріслі колісному і навіть ходити після травм хребта і спинного мозку. Згадуються втомлені але натхненні досягненнями своїх пацієнтів фізичні терапевти/ки, невропатологи/ні та інші фахівці/чині, які у співпраці творили справжні дива. І так упродовж більше 20 років.
Майже три роки минуло, коли після заяв міської влади, що потрібно «віддати всі приміщення дитсадків дітям», Івану Марусевичу натякнули, що пора припиняти діяльність Центру. Він не опирався. І правильні (неспростовні) були дібрані аргументи. І пандемія Covid-19 ніяк не сприяла роботі. Садок дитячий нині функціонує. Однак Центр реабілітації закритий. Хоча відтоді людей з травмами хребта, на жаль, не поменшало. А через повномасштабне вторгнення росії в Україну потреба в реабілітації спинальників щодня лише зростає.
Якою має бути якісна фізична реабілітація? Що дійсно дієво? Про це голова ГО «Національна асоціація спинальників України» Іван Марусевич розповів Fight For Right.
«Реабілітація має бути профільна»
«У середині 1990-х, коли я на свій страх і ризик починав створювати Центр реабілітації, подібних закладів в Україні для спинальників (людей із травмою хребта – авт.) можна було перерахувати на пальцях, – пригадує Іван Марусевич. – Я познайомився з лікарем-нейрохірургом з Ігорем Курильцем, який робив унікальні на той час операції, розказав про свій досвід і бажання відкрити реабілітаційний центр. Він підтримав, приїхав, порадив, що і як облаштувати. Так ми й зробили. Співпрацювали багато років. Його пацієнти після операцій уже на другий-третій день були в нас. Навіть шви їм тут знімали. А ми негайно починали реабілітацію, завдяки чому мали дуже хороші результати. Адже набагато простіше людині зразу відновити навички, які вона мала до травми, ніж коли вона рік після операції пролежала вдома і лише тоді звернулася до фахівців з реабілітології» .
Іван Марусевич радів кожному навіть маленькому прогресу у відновленні фізичної форми, адже розумів, через що кожному і кожній довелося пройти. Сам він зазнав перелому шийного відділу хребта в 19-річному віці після невдалого пірнання. Але завдяки роботі над собою з хорошими фахівцями/чинями зміг навіть ходити. І цього ж бажав усім, хто зазнав/ла подібних травм.
Коли часом у поважних наукових медичних інститутах до досягнень його Центру активної реабілітації спинальників ставилися, м’яко кажучи, скептично, мовляв: «Що ви таке кажете, після травми хребта людина ходити не може». На це Іван Марусевич вставав і йшов. Він з усмішкою розповідає: «Я тоді ще ходив з тростиною для ходьби, а часом і без неї. Вони дуже дивувалися – “Як? Не може бути!”».
За словами Івана Марусевича, нині ситуація ускладнилася тим, що дуже багато поранених із фронту. Наявні реабілітаційні центри не можуть всім надати послуги в повній мірі, вибирають пацієнтів за пріоритетністю. Звичайні громадяни/ки, яким роблять операції на хребті, приміром з видалення міжхребцевої грижі, вишукують різні можливі варіанти, щоб пройти реабілітацію якнайближче до місця проживання. Однак озвучені суми в декілька тисяч гривень за добу і більше, без гарантії поліпшення стану, не для всіх є прийнятними.
До всього більшість реабілітаційних центрів не є вузькопрофільними, а намагаються охопити якомога більше видів травм та порушень. Це, на думку Івана Марусевича, розпорошує їхні сили і шкодить якісній реабілітації: «Реабілітація має бути профільна. Якщо це центр реабілітації “околовсячєскіхнаук”, то самі розумієте, чого очікувати».
«Перше завдання, яке я ставив перед командою: “Не нашкодити”»
Одним із найпотужніших в Україні свого часу був Спеціалізований санаторій для людей із травмами хребта імені академіка М. Н. Бурденка у Саках, що в Автономній Республіці Крим. Багато років поспіль, до окупації Криму росією, у ньому проходив реабілітацію й Іван Марусевич. Відтак отриманим досвідом роботи з фізичними терапевтами/ками він ділився із фахівцями/чинями свого Центру «Відродження – АРС». Зі свого боку, він також багато переймав у зарубіжних колег, зокрема, на тренінгах у Швеції.
«Реабілітація при травмах хребта, з якими ми працювали, вона досить тривала. Коли я був у Центрі реабілітації в Стокгольмі, шведські фахівці/чині сказали: «Мінімум пів року перший заїзд». Ідеться саме про стаціонарне перебування в Центрі реабілітації після операції. Чому? Бо близько чотирьох місяців спинний мозок лише виходить з шокового стану», – зауважує Іван Марусевич. Саме тому він з командою детально розглядав кожен випадок, разом обговорювали кожне заняття, кожну вправу.
«Основне у фізичній реабілітації – це фізичні навантаження для відновлення тих функцій і рухів, які втрачені внаслідок травми. Перше завдання, яке я ставив перед командою – “Не нашкодити”», – розповідає Іван Марусевич. Він додає, що для Центру були закуплені різні прилади для фізіотерапії, тренажери, спеціальні столи, бруси, які можна було регулювати по висоті і ширині під кожну людину для зручності.
«Ми проводили і масажі, і різні терапії. Але головне – це фізичні навантаження, щоб м’язи згадали свої функції. Заняття з фахівцями/чинями з реабілітології в нас починались о 9-й ранку і закінчувались о 18-й вечора. Ми працювали цілий день. Коли бачили, що людина змучилася, відпускали відпочити на дві години. А відтак знову чекали в залі на занятті». Іван Марусевич додає, що саме фахівці/чині з реабілітології мають рекомендувати, який саме курс терапії необхідний тій чи іншій людині, і головне – чи взагалі потрібний.
«Реабілітологів/гинь, які дійсно знають, що потрібно робити, дуже мало»
Іван Марусевич добирав дуже ретельно команду Центру. Спочатку спостерігав за роботою фахівців і фахівчинь у медичних закладах, де ті працювали. Відтак запрошував спробувати себе в реабілітації. Були ті, які зразу не погоджувалися і йшли: «Ми не будемо з такими пацієнтами/ками працювати. Це дуже страшно і це дуже небезпечно». Були й ті, які не виправдали сподівань. «У нас було декілька реабілітологів, яких я швидко звільняв, бо ті давали клієнтам незрозумілі гарантії, що поставлять їх на ноги. Так працювати не можна, – пригадує Іван Марусевич. – Адже від непомірних навантажень люди могли і в кому впасти».
Роль фахівців/чинь з реабілітології визначальна і в психологічному плані. Саме вони мають морально підтримати людину, з якою працюють. «Ми вчили наших пацієнтів/ок жити після травми, жінку з чоловіком, чоловіка з жінкою. Розповідали, як свого часу нам шведи/ки, що навіть з травмою хребта можна продовжувати інтимне життя, бо це також дуже важливий аспект спільного життя», – зазначає Іван Марусевич.
Загалом питання добору фахівців і фахівчинь реабілітаційного центру одне із найважливіших і найважчих. «Реабілітологів/инь, які дійсно знають, що потрібно робити, дуже мало. Говорити вони можуть бути дуже багато», – із сумом констатує Іван Марусевич. Йому доводилося звільняти фізіотерапевтів/ок, які не дотримувалися правил роботи з пацієнтами: «Було обумовлено, що спочатку необхідно працювати місяць з пацієнтами в лежачому стані. Через кілька днів заходжу до недавно прибулої пацієнтки, а вона стоїть у брусах, прив’язана в колінному упорі… Потім їй все гірше і гірше… Ми відправляємо її знову в лікарню на стабілізацію стану, відтак – знову до нас… Так не можна працювати. Із таким фахівцем невдовзі попрощалися».
Не раз траплялися випадки, що до них привозили людей у дуже важкому стані з інших закладів. «Якось привезли хлопця Андрія, дуже-дуже ослабленого після двомісячного перебування в одному з реабілітаційних центрів. Я зразу попросив розписку, щоб не було претензій, якщо, не дай Бог, стан погіршиться. Але все обійшлося. За кілька місяців він у нас уже міг сидіти на ліжку з опущеними ногами. Потім навчили на кріслі колісному по вулиці трошки їхати, – розповідає Іван Марусевич. – На жаль, при повному розриві спинного мозку, як у нього, не можна було на більше сподіватися. Але навіть так добре, що він міг жити, радіти приємним моментам».
«Єдине прохання було в нас до пацієнтів/ок: не перенавантажуватися»
Особливо ретельно, за словами Івана Марусевича, фахівцям і фахівчиням з реабілітології варто добирати методику фізичних навантажень в домашніх умовах, звісно, лише для тих пацієнтів/ок, яким це необхідно. Із власного досвіду він розповідає, що до кожного випадку був окремий підхід: «Ми дивилися на наслідки травми, наскільки вони складні тощо. Єдине прохання було в нас до пацієнтів/ок: не перенавантажуватися. Але дослухалися не всі. Одна пацієнтка ще тут працювала без упину. Я приходив на роботу – Галя вже займалася, ішов пізно з роботи – Галя ще займалася. Після курсу реабілітації в нашому Центрі ми не радили займатися вдома без нагляду фахівця. Однак їй батько купив тренажери, бруси, і вона продовжила самостійно. В один момент втратила свідомість, впала в кому. Ледь врятували… Тобто в усьому має бути міра, постійно потрібно відчувати тонус, що є ще сили».
Якщо була потреба в домашніх фізичних навантаженнях, то із тренажерів фахівці/чині Центру найчастіше радили купити Мотомед. Комусь більше підходили заняття з боксерською грушею, що давало змогу посилити м’язи рук, грудей, спини тощо. Іван Марусевич повторно зауважив, що людина сама має відчувати, коли зупинитися: «Для когось – це дві години занять, хтось може попрацювати 30 хвилин і відчути виснаження, що вже досить».
Людям, які нещодавно зазнали травм, пройшли курс реабілітації і повертаються додому, варто насамперед адаптувати житло, щоб бути максимально самостійними. «Щоб не треба було “ходити в туалет на ліжку”, не заносили в туалет на унітаз, а щоб людина на візку могла туди заїхати, взятись за встановлені поручні, пересісти, – розповідає Іван Марусевич. – Ми в Києві їздили, допомагали переоблаштовувати, радили, що куди встановити тощо».
***
Наприкінці інтерв’ю Іван Марусевич наголосив, що фізична реабілітація для людей, які отримали травми хребта і спинного мозку, є дуже необхідною. Адже це дає змогу зупинити ріст осифікатів (патологічні нарости на кістках) у комплексі з відповідним медикаментозним лікуванням, а також відновитися і підготуватися до самостійного життя.
Хоча Центру реабілітації “Відродження-АРС” немає, Іван Марусевич бажає всім, хто отримали травми, знайти дійсно фахових реабілітологів/инь, які допоможуть не на словах.
