«Відмахуються і просять приходити з кимось»: як дівчатам і жінкам з інвалідністю «добитися» правничої допомоги
«Нечуючих (ред.) не сприймають як нормальних людей – таких самих, як здорових людей. Не хочуть витрачати на нас свій час, а інколи вважають – у нас проблеми з головою, що не можемо говорити… Люди відмахуються і просять приходити з кимось. Уже звикла до цього і намагаюся попросити сім’ю, що їм треба піти зі мною».
Усвідомте ці слова з цитати. Уявіть себе на місці цієї людини, як від вас «відмахуються» працівники та працівниці державних установ, куди ви прийшли реалізувати свої права й отримати правничу допомогу. Зауважте – не попросити щось, що належить їм, а отримати гарантовані вам послуги… Охоплює розпач, зневіра, безсилля? Отож бо… На якому році подібного пригноблення ви могли би змирившись сказати – «Уже звик/ла до цього»..?
Із подібними ситуаціями чи то неетичного ставлення, чи відвертого порушення прав стикалися майже всі дівчата та жінки з інвалідністю, які взяли участь у дослідженні. Команда Fight For Right опитала понад 30 респонденток із різними типами інвалідності і з’ясувала, що дівчата та жінки з інвалідністю під час повномасштабної війни росії проти України мають значну потребу в правничій допомозі, однак стикаються з численними перешкодами в її отриманні.
Не доїхати, не дійти, не побачити, не почути…
Найчастіше респондентки виокремлювали як основну перешкоду – фізичну недоступність приміщень надавачів послуг. Особливо гострою є ця проблема для незрячих чи слабозорих дівчат і жінок та з фізичними порушеннями. І хоча вони й зазначали, що чимало послуг можна оформлювати онлайн, однак хотіли б, щоб усі установи були доступними.
Наступна перешкода – недоступність інформації. «Це ну просто мій біль. Уже не знаю скільки років я живу в тому контексті: “Там, ви дивіться, взірець заяви висить”. Нічого, що він висить на відстані два метри, а я читаю лише за відстані п’ятдесят сантиметрів?», – поділилася розпачем одна з респонденток дослідження про перешкоди в отриманні послуг у державних установах.
Декотрі з учасниць дослідження з порушеннями слуху також зазначили, що їх не хочуть консультувати письмово, натомість перекладу жестовою мовою не забезпечують, або взагалі посилаються на відеороз’яснення в інтернеті, які зазвичай без субтитрів. Така неготовність до зміни формату спілкування є ще однією перешкодою для отримання правничої допомоги.
Авторка звіту і адвокаційна менеджерка Fight For Right Людмила Фурсова розповіла, що деякі відповіді дівчат і жінок болісно шокували: «Мене найбільше зачепила відповідь жінки, яка розповідала про те, що вона знімає слухові апарати, коли йде в державні інституції, щоб не чути, як на неї кричать. Такі відповіді приголомшують. Я не перший день працюю у сфері дотримання прав людей з інвалідністю і сама багато з чим зіштовхуюсь, але такі відповіді свідчать, що попри певні зміни, у нас ще роботи непочатий край».
Водночас Людмила зауважила, що жінки ділилися своїми думками і досвідом з очікуванням, що їх почують, і додала: «Я би радила як надавачам правничої допомоги, так і надавачам будь-яких інших послуг отримувати зворотній зв’язок від отримувачів послуг, зокрема і людей з інвалідністю. Якісний зворотній зв’язок – це перший крок для того, щоб стати кращими».
Наче квест – «Знайти відповіді на запитання»
Нині звернення дівчат та жінок з інвалідністю часто зумовлені війною – щодо оформлення статусу ВПО, перетину кордону, встановлення інвалідності під час воєнного стану, мобілізації членів родини, можливості реабілітації та лікування для військових та цивільних. Так само до юристів надходить від респонденток чимало звичних запитань щодо соціальних виплат, пільг, соціальних послуг, сімейного права, спадкових справ.
Дослідниці команди Fight For Right під час опитування помітили, що респондентки цінують хороше ставлення і радо діляться таким досвідом. Зокрема, одна жінка розповіла, що для оформлення виплат як ВПО прийшла зі своїми дітьми до місцевого соцзахисту, де працівниці спокійно поставилися до того, що необхідно було на аркуші написати перелік документів: «Усе було зрозуміло. Відповідали на мої питання. Не злилися, не відмахувалися від мене, бо я нечуюча».
Але подібних розповідей, як не прикро, було обмаль. Більше ділилися наболілим. «Із мого особистого досвіду, і досвіду всіх, кого я знаю, у принципі ситуація така, що саме органи державні ніколи нічого не роз’яснюють. Вони не розказують ні про процедуру, яка має бути, ні про наші права. Лише про наші обов’язки, і то тільки вже постфактум, тобто заднім числом: “Ну ви ж прострочили. А ви хіба не знали? Це ви мусите цим опікуватись”. Ніхто не каже, що на такий-то термін надається якась там послуга, встановлюється чи не встановлюється, які будуть санкції і так далі. Тобто комплексної інформації саме органи соціального захисту та будь-які департаменти не надають», – з гіркотою розповіла одна з опитаних жінок.
“Я багато працюю з законодавством, з різноманітними дослідженнями та звітами і здається, що відбуваються певні зміни. Вони і справді відбуваються, але безпосереднє спілкування з жінками з інвалідністю висвітлює те, чи відчувають ці зміни ті, для кого їх впроваджують”, – зазначила Людмила Фурсова і підтвердила, що через недоступність приміщень надавачів правничої допомоги та інформації, неможливість комунікувати в доступний для дівчат і жінок з інвалідністю спосіб, а часом зверхнє ставлення, вони насамперед звертаються по допомогу до друзів, шукають роз’яснення з правничих питань в інтернеті, за можливості оформляють послуги онлайн.
Фахова консультація на вулиці? – Під час війни все можливо
Альтернативу респондентки вбачають у зверненнях до неурядових організацій. Із переваг дівчата та жінки з інвалідністю виокремили можливість вирішувати питання онлайн, а також цінують, що саме тут готові їх вислухати та підтримати.
Зі свого боку, опитані юристи та юристки недержавних організацій із практики пересвідчилися в недовірі дівчат і жінок з інвалідністю до державних установ. Адже здебільшого саме в них респондентки консультуються перед тим, як іти до того ж управління соцзахисту чи Пенсійного фонду. Багато часу фахівці та фахівчині приділяють тому, щоб навчити людей, зокрема тих, які мешкають поблизу лінії фронту, користуватися онлайн-сервісами.
Саме у прифронтовій зоні та на деокупованих територіях жінкам з інвалідністю складніше отримати правничу допомогу, оскільки через небезпеку ворожих обстрілів частина надавачів правничої допомоги припинила свою роботу, чимало соціальних працівниць/-ків чи спеціалісток/-ів адміністрацій, які б могли забезпечити оформлення та надання необхідних послуг, евакуювалися з родинами в безпечніші регіони України або за кордон.
Недержавні юристи та юристки консультують дівчат і жінок з інвалідністю телефоном, письмово через месенджери та електронні пошти, а також під час виїздів.
«Я їжджу по селах, надаю правничу допомогу в тих місцях, куди людям зручно прийти. Дуже багато зруйнованих приміщень. Я можу надавати правову допомогу на зупинці, або це може бути просто на вулиці, де люди збираються для отримання гуманітарної допомоги. …Можу навіть під’їхати додому до людини», – поділилася одна з опитаних юристок досвідом роботи на деокупованих територіях.
І потреба в таких виїзних консультаціях дуже велика. У прифронтових містечках і селах, за словами недержавних надавачів правничої допомоги, залишилось багато самотніх людей з інвалідністю, допомогу яким раніше надавали їхні рідні, які виїхали. Але нині вони вимушені самі піклуватися про себе і часто звертаються по допомогу в отриманні соціальних послуг, яких вони раніше не потребували. За відсутності рейсових автобусних чи маршрутних перевезень жінки з інвалідністю не можуть поїхати й з’ясувати все в працівників/-ць установ обласних центрів чи найближчих великих міст. І часто живуть без можливості навіть оформити пенсію.
Відсутність статистики не означає, що немає проблем
Завдяки комплексному дослідженню та аналізу законодавства про безоплатну правничу допомогу (БПД) та систему безоплатної правничої допомоги від держави і недержавних надавачів команда Fight For Right з’ясувала, що українське законодавство про правничу допомогу потребує доопрацювання. І надала чіткий перелік можливих шляхів заповнення прогалин. Окрім рекомендацій змін до нормативно-правових актів, експерти поділилися баченням, як організувати роботу, здійснювати збір, аналіз та використовувати інформацію для забезпечення доступної правничої допомоги.
Поради для державних та недержавних надавачів правничої допомоги такі (скорочено):
- Вести та використовувати статистичну інформацію для виявлення та усунення перешкод в наданні правничої допомоги дівчатам та жінкам з інвалідністю.
- Здійснювати оцінку потреб клієнток з інвалідністю та доступності дизайну послуг. Зокрема, важливо запитувати в самих отримувачок правничої допомоги про те, який спосіб отримання правничої допомоги для них є найдоступнішим, і намагатися це забезпечити.
- Інформувати про доступні правничі послуги та доступність наявної інформації.
- Розробити та затвердити інклюзивні політики надання правничої допомоги та ознайомлювати надавачів та надавачок правничої допомоги з особливостями комунікації з людьми з різними формами інвалідності.
- Почати системно інформувати людей з інвалідністю про ті умови доступності, які може наразі забезпечити громадська організація. Експерти, приміром, рекомендують зазначати, чи будівля організації є архітектурно доступною; виокремити хоча б один день на тиждень, коли буде забезпечено переклад жестовою мовою; за відсутності доступного приміщення влаштовувати консультації в зручному для людини з інвалідністю місці тощо.
- Створити такі умови, що дадуть змогу дівчатам та жінкам з інвалідністю отримувати правничу допомогу нарівні з іншими. Залучати дівчат і жінок з інвалідністю до розробки нових послуг або до удосконалення наявних: саме спільнота людей з інвалідністю знає найкраще, як долати перешкоди та створювати доступні послуги.
Людмила Фурсова додала: «Ми готуємо такі дослідження не для того, щоб когось критикувати, а щоб побачити, яка реальна ситуація, і як можна її поліпшити. Мені хотілось, щоб у громадських організаціях бачили не лише тих, хто пише про проблеми, а й тих, хто долучається до вирішення цих проблем». На запитання про те, яких змін можна досягти вже найближчим часом, юристка відповіла, що значно поліпшило б ситуацію дотримання надавачами правничих послуг етики спілкування з людьми з інвалідністю. Також уже зараз можна розпочати готувати матеріали, роз’яснення у форматі легкого читання у співпраці з громадськими організаціями. «Зрештою, я не вважаю, що фізичну доступність можна забезпечити швидко, але я вважаю, що треба чесно сказати собі, що саме в нас не так з доступністю. Не розповідати, що в нас усе добре і жодних проблем, а зробити реальну оцінку ситуації і шукати ресурси для вирішення проблем, – переконана Людмила. – Це довгий шлях, але він єдино правильний і саме час його розпочати».
Ознайомитися зі звітом за результатами дослідження можна за посиланням.
Публікація підготовлена за сприяння UN Women Ukraine / ООН Жінки в Україні #unwomenukraine та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF) Women’s Peace & Humanitarian Fund, гнучкого й оперативного інструменту фінансування, що підтримує якісні заходи для підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використання ключових можливостей миробудівництва. Але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об’єднаних Націй.
