«Я устал, не знаю, куди ще бігти»: історія рятування чоловіка з інтелектуальною інвалідністю з-під російської окупації
Восени 2023 року я познайомилася з Олексієм¹, мешканцем прихистку для внутрішньо переміщених осіб (ВПО) у Львові. Тоді ми з колежанкою проводили моніторинг прихистків міста щодо їхньої доступності для людей з інвалідністю в межах одного з проєктів громадської організації людей з інвалідністю «Fight For Right / Боротьба за права».
Під час моніторингу я зловила на собі зацікавлений погляд чоловіка середнього віку. Ми познайомилися, перекинулися кількома словами. Олексій розповів, що він евакуювався до Львова з окупованого міста Запорізької області, проживає у прихистку вже понад рік та має інвалідність через травму голови в дитинстві.
Ми домовилися про ще одну зустріч, аби без метушні почути Олексієву історію життя і рятування від російської окупації.
Наступна наша зустріч з Олексієм відбулася в листопаді в тому самому прихистку.
Мене зустріла працівниця установи і попередила, що Олексій останнім часом почувається пригнічено і тривожно, часто згадує свого померлого вітчима. Вона додала, що не знає, чи вийде в нас взагалі розмова.
Я була готова до різних сценаріїв, тому що вже кілька років досліджую життя людей з інтелектуальною інвалідністю, а після повномасштабного вторгнення росії в Україну почала фіксувати досвіди людей з інвалідністю під час війни. Такими сценаріями може бути відмова від інтерв’ю, переривання розмови в будь-який час, або ж навпаки – дуже відверта й насичена оповідь. І перше завдання, яке стоїть перед тими, хто фіксує ці досвіди, – не зашкодити людині.
Я зустріла Олексія у великій загальній кімнаті, де він проживає разом з іншими людьми, які рятуючись від війни, знайшли прихисток у Львові. Він на мене вже очікував і був готовий до розмови.
«Він мене хватає і вдаряє»
Олексій не впевнений, скільки йому років, але точно знає, що народився в Запоріжжі, де і провів перші роки свого життя.
Під час нашої розмови чоловік часто згадував свого рідного батька і вітчима. Він чітко описував, якими різними вони були, і як по-різному ставилися до нього.
Рідний батько Олексія бив його в ранньому дитинстві. Чоловік пам’ятає, як батько кілька разів бив його по голові: «Він мене хватає і вдаряє. Кров пішла через вуха і ніс, і з голови кров пішла. Я став погано балакать і запинатися».
Через деякий час батьки розлучилися, і мама одружилася вдруге. Сім’я переїхала до одного з містечок Запорізької області. У вітчимі Олексій знайшов підтримку, любов й опору.
Олексій допомагав по господарству не лише батькам, а й сусідам: доглядав за худобою, птицею, обробляв городи, натомість за це отримував платню.
«Стало опасно, в нас кацапи осіли»
На початку березня 2022 року рідне містечко Олексія було окуповане російськими військами. Деякі мешканці стали колаборантами, а Олексій відкрито висловлював своє несприйняття й критику їм особисто, наражаючи себе на небезпеку. Окрім цього, окупанти почали розкрадати та нищити майно місцевих мешканців.
Олексій був свідком вбивства цивільного російськими окупантами: «Оце вони (авт. російські військові) їдуть, а він отак їм показує палець… Російський воєнний витащує автомат і як – “раз!”. Йому в лоб попав. Він дуба дав».
Саме після цього випадку чоловік вирішив виїжджати з окупації. Він намагався переконати маму їхати разом, але йому цього не вдалося. Тому він сам вирушив у дорогу. Із собою Олексій взяв лише гроші. Пересуваючись лісами, він минав розтяжки, й опинився біля російського блокпоста: «Російський військовий вийшов з машини, підійшов до мене, витащив пістолет і приклав до моєї голови. Він взяв мене, і отак»: «Ту-у-у-у». Це він лякав так. А потом каже: «Ставай на коліна». Питає: «А шо в тебе там у кармані?». У мене трохи дєнєг було на дорогу і банківська карточка… А я, знаєтє, умний, – у носки заховав все (сміється). Хєр знає, де вони шукати будуть».
Опісля Олексію вдалося потрапити на територію, яку контролюють українські військові. Саме вони зв’язалися з волонтерами, які й евакуювали чоловіка до Запоріжжя. Олексій пригадує, як його трусило всю дорогу до Запоріжжя й опісля прибуття від пережитого страху і стресу: «Як приїхав у Запорожьє, у мене все трусилось. Я дуже налякався. Може, мене Бог спас, може, мене батько баче покойний… Може, він мене і спас…».
У пошуках безпеки
Через декілька днів у Запоріжжі Олексій зрозумів, що місто постійно атакують, і потрібно шукати безпечніше місце. За підтримки тих самих волонтерів він вирушив до Львова.
За словами Олексія, він прибув до Львова навесні 2022 року і одразу оселився у прихистку. Він дуже тепло відгукується про теперішнє місце проживання: про людей, які поруч, про умови проживання, харчування і відчуття, що він приносить користь іншим. Олексій відповідальний за винесення сміття, він чергує на кухні, намагається допомагати в разі необхідності персоналу прихистку.
Фото авторки. Спальне місце Олексія у прихистку.
Олексій дуже хоче знайти роботу двірника у Львові і мати змогу орендувати собі житло, купувати необхідні речі. Наразі йому бракує коштів, щоб забезпечити себе новим одягом, додатковими продуктами харчування, чи хоча б зрідка відвідувати розважальні заклади.
Фото авторки. Олексій.
Історія рятування Олексія – це приклад дієвості людини з інтелектуальною інвалідністю під час війни чи подій, що загрожують життю. Йому вдалося віднайти в собі сили не лише, щоб зважитися на виїзд з окупації, але й розробити так звану логістику, знайти в процесі рятування людей, які допомогли йому, адаптуватися в новому місці.
Самостійний досвід проживання чоловіка у прихистку може стати прикладом для розуміння незалежного життя людей з інвалідністю. Адміністраціям компактних місць проживання для ВПО, а саме для тих ВПО, які мають інвалідність, потрібно розглянути опцію з формування послуг підтримки, асистентів для їхніх мешканців/-ок, які б змогли допомагати в налагодженні побуту в нових місцях проживання, соціалізації, пошуку роботи.
***
Ця розмова була важлива і для мене. Олексій власним прикладом розвіює міф про те, що люди з інтелектуальною інвалідністю є лише жертвами війни, вразливими й несуб’єктними під час воєнних конфліктів, катастроф і катаклізмів.
Досвід Олексія під час повномасштабного вторгнення росії в Україну показує, наскільки різними можуть бути виклики війни для людей з інтелектуальною інвалідністю, і водночас наскільки різноманітними є внески людей з інтелектуальною інвалідністю у спільну боротьбу з ворогом².
Проєкт Безпека без перешкод для людей з інвалідністю є частиною програми @INKuLtur, яка реалізується @Austausch e.V. спільно з країнами Східного партнерства за фінансування Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
#CivilSocietyCooperation #BarrierFreeAccess #INKuLtur
¹ Ім’я змінено задля збереження конфіденційності.
² Перші аналітичні висновки про різноманітність досвідів людей з інвалідністю можна знайти у звіті «Інвалідність і війна: аналітичний звіт за результатами дослідження».
Авторка: Ганна Заремба-Косович, дослідниця студій інвалідності
