«Жінки, які будують мости та закладають фундаменти нових суспільств»: Щоденник поїздки в Боснію і Герцеговину та Хорватію
Авторка: Юлія Мартова, адвокаційна менеджерка Fight For Right
Боснія і Герцеговина та Хорватія – саме такий план навчальної поїздки лежав на моїй пошті за чотири дні до відправлення з Києва. План видавався шаленим – за 10 днів відвідати декілька міст у двох нових для мене країнах. Та оцінюючи досвід, який я зможу перейняти під час поїздки, та користь для діяльності нашої організації людей з інвалідністю Fight For Right, я зважилася і почала швидко збирати валізу.
У складі нашої делегації з України були представник і представниці провідних громадських організацій. Метою поїздки стало вивчення досвіду Боснії і Герцеговини та Хорватії у подоланні наслідків війни, зокрема ознайомлення з діяльністю жіночих громадських організацій. А вони відіграли значну роль у відновленні своїх країн.
Резолюція Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека», ухвалена 31 жовтня 2000 року, є одним із найважливіших документів, де наголошується на ролі жінок у процесах врегулювання конфліктів, відбудови та розбудови миру. Водночас Резолюція звертає увагу і на більшу вразливість жінок перед обличчям війни та конфлікту. Проблеми, з якими стикається держава під час війни, є комплексними та багатовимірними. І країни, що мали досвід війни та пройшли складний шлях до встановлення миру на своїй території, залишаються прикладами для вивчення та аналізу, врахування кращого досвіду та недопущення помилок.
-
Республіка Боснія і Герцеговина
Перша країна, яку ми відвідали, – Боснія і Герцеговина.
Ось декілька фактів про республіку, щоб краще зрозуміти контекст:
- була частиною Югославії;
- у країні проживають три етноси: боснійці, серби і хорвати;
- війна в Боснії і Герцеговині (1992–1995) після розпаду Югославії завершилась підписанням нав’язаних Дейтонських мирних угод, що встановили специфічний державний устрій;
- саме звідси почалась Перша світова війна, коли 28 червня 1914 року було скоєно вбивство спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда та його дружини;
- голова держави – президент, посада переходить до одного з членів Президії за принципом ротації на строк 8 місяців (Президія має повноваження терміном чотири роки);
- 15 лютого 2016 року Боснія і Герцеговина подала заявку на вступ до ЄС і 16 грудня 2022 року Боснія і Герцеговина стала країною-кандидаткою на вступ до ЄС.
Музей воєнного дитинства
Після приїзду в Сараєво – столицю Боснії і Герцоговини – ми відвідали Музей воєнного дитинства (War Childhood Museum). Тут показано, з чим у дітей асоціювалося життя під час облоги Сараєво, що тривала 1425 днів: від 5 квітня 1992 року до 29 лютого 1996 року.
Облога Сараєво стала найдовшою облогою столиці в новітній історії. Мешканці міста без води, без їжі, без електрики та опалення щодня перебували під обстрілами. Цей досвід болісно відгукнувся мені нашою реальністю в Україні. В експозиції музею: згорілі книжки, саморобні іграшки, а також десятки інтерв’ю з уцілілими свідками облоги.
Музей розповідає історію за спогадами дітей. Вплив війни на дітей і те, які жахливі виклики постали перед ними, болюче сприймати. Дитинство без безпеки, у страху та без упевненості в завтрашньому дні змушують дітей дорослішати швидше, мріяти не про іграшку та парк розваг, а про тиху ніч без бомбардувань та спокійний день без тривог у школі.
Зауважу, що в Україні також діє державний портал «Діти війни», де збирають історії дітей, які постраждали внаслідок повномасштабної війни росії проти України.
Зустрічі зі змінотворицями
Наступного дня ми побували на зустрічі з жінками-лідерками Боснії і Герцеговини в Будинку ООН та зустрілися з представницями ООН Жінки Боснії і Герцеговини.
Вразила діяльність Асоціації «Забуті діти війни» (The “Forgotten Children of the war” Association), що працює для підтримки людей, які народилися внаслідок сексуального насильства пов’язаного з конфліктом. Ми почули про досвід жінок, які пережили глибоку травму війни та наступні свої роки присвятили допомозі жінкам із подібним досвідом. Це жінки-натхненниці, які пишуть свої біографії, створили й очолюють організації, впливають на зміни в суспільстві. Як зазначила одна спікерка заходу: «Жінки, які будують мости».
Я запитала про те, як зробити соціальні послуги справді доступними та як підготувати суспільство до реальності, в якій після війни буде надзвичайно велика кількість людей з інвалідністю й різним досвідом пережитого: досвідом полону, життя в окупації, сексуального насильства, а також іншими психологічними й фізичними травмами. Чи готове суспільство стати по-справжньому безбар’єрним? Відповідь була чесною й водночас болісною: навіть через 30 років після війни Боснія і Герцеговина все ще перебуває в пошуку відповідей на ці питання. Безбар’єрність, прийняття й системна підтримка – це не швидкий результат, а довгий і складний шлях, що вимагає часу, політичної волі та постійної роботи з травмою всього суспільства.
Наша делегація також зустрілася з представницями Žene za Žene International – організацією, що працює над посиленням ролі жінок у миробудуванні, відновленні громад і захисті прав жінок, які постраждали внаслідок війни. Під час зустрічі директорка організації зробила акцент на силі сестринства та на тому, наскільки важливо підтримувати жіночі ініціативи в процесах миробудування.
Нам у Fight For Right також відгукується ця тема, тому ми активно підтримуємо жіночі ініціативи, створюємо можливості для жінок з інвалідністю, зокрема й ветеранок, реалізувати свої проєкти та зробити перші кроки до економічної незалежності та лідерства.
У Žene za Žene діє проєкт, схожий за підходом до Fight For Right — Академія для молодих жінок, де учасниці навчаються лідерству, правам людини, громадській участі та адвокації, отримують знання й інструменти для активної ролі в суспільних змінах. Під час зустрічі я також наголосила на важливості того, щоб усі освітні та інформаційні матеріали були доступними для жінок з інвалідністю, адже інклюзивність є невід’ємною складовою справедливого та сталого миробудування.
Саме співпраця й солідарність жіночих організацій у Боснії і Герцеговині стали однією з основ для подальшої відбудови країни після завершення війни.
Юлія Мартова під час зустрічі з представницями “Donje Moštre’
Найбільш мотивуюча для мене зустріч відбулася з жіночою організацією “Donje Moštre’. У ній жінки віком від 50 років, які, окрім роботи і родини, займаються громадською діяльністю. Вони налагодили кейтерінг, де готують із продуктів, вирощених у власних теплицях, виробництво соків із фруктів і овочів з власних городів. Якщо будете колись в Боснії та Гергеговині, спробуйте обов’язково їхню їжу, ви будете вражені кулінарними талантами. Але до цього активістки організації пройшли нелегкий шлях: понад 10 років домагалися визнання місцевою владою, вони залишились без роботи через закінчення війни та їх об’єднувало почуття єдності. За їхніми словами, вони навіть не уявляли, який вплив матимуть їхні перші зустрічі за кавою разом: «Навіть місцевий контекст і зміни в ньому мають значення, ми – це приклад впертості та віри».
“Право на безпеку не може чекати кращих часів”
Наша делегація перебувала в Боснії і Герцеговині в дні, коли світ об’єднує кампанія «16 днів активізму проти ґендерно зумовленого насильства» (25 листопада – 10 грудня). Тож нас запросили на захід із нагоди завершення цієї кампанії, яка цьогоріч проходила під гаслом: «Онлайн-насильство – реальне насильство».
Я слухала поважних спікерок і зловила себе на думці: «У нас зараз не на часі». Але згодом замислилась – а чи не є це саме зараз на часі? На часі говорити про те, що жінки з інвалідністю особливо вразливі до онлайн-насильства й потребують доступної інформації, безпечних цифрових просторів, інструментів захисту та реальних механізмів підтримки. На часі називати речі своїми іменами, визнавати нові форми насильства та включати жінок з інвалідністю в усі антинасильницькі політики, як повноправних учасниць. Бо право на безпеку – офлайн чи онлайн – не може чекати кращих часів.
Юлія Мартова під час зустрічі з представницею TRIAL International
Наші зустрічі в Боснії і Герцеговині продовжувалися. Ми мали можливість обмінятися досвідом з різними організаціями, що працюють у сфері прав людини, постконфліктного відновлення та психологічної підтримки. Ми зустрілися з представницею TRIAL International, де обговорювали обмеження прав і свобод людини під час війни та їхню обґрунтованість. У доведенні істини важливі факти і водночас розуміння, що за кожним фактом і числом стоїть жива людина з її історією та переживанням.
Із директоркою Центру досліджень постконфліктного періоду (Post-Conflict Research Center) Вельмою Шаріч ми говорили про силу мистецтва та важливість документальних фільмів. Адже саме вони допомагають зберігати пам’ять, фіксувати правду та протистояти забуттю, даючи голос тим, кого часто не чують, стають інструментом зцілення в постконфліктний період. Вельма Шаріч наголосила:
«Адвокація ефективна лише тоді, коли звертається безпосередньо до тих, хто слухає: для жертв війни — це розмова про пам’ять і недопущення повторення, для молоді — про миробудування і формування іншого майбутнього».
У Центрі психологічного консультування “Therapy Lab” ми зустрілися з практикуючою психотерапевткою, яка працює з жінками, що пережили сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом. Вона проводить тренінги для фахівців і фахівчинь, розробляє методичні посібники для роботи з постраждалими на стадіях розгляду справи та супроводжує їх під час надання показань, створюючи безпечний простір для відновлення та контролю над власною історією.
Трансформувати травматичний досвід у конструктивні зміни
У Боснії і Герцеговині кілька сотень активних жіночих громадських організацій, що працюють у різних сферах: від захисту прав жінок і допомоги постраждалим від насильства – до розвитку жіночого лідерства та миробудування. Успіх цих організацій можна пояснити їх активністю та бажанням долучатися до процесів миробудування та здатністю і необхідністю працювати з наслідками війни. Вони не тільки підтримують постраждалих, а й активно формують політики та практики відновлення громад, сприяють соціальному примиренню та зміцненню громадянського суспільства. Їхня сила полягає у системному підході, професіоналізмі та здатності трансформувати травматичний досвід у конструктивні зміни, що закладають основу для сталого миру та рівноправної участі жінок у суспільному житті.
Під час нашого перебування в Боснії і Герцеговині ми також відвідали кілька знакових місць, що допомагають глибше зрозуміти трагічну історію країни та наслідки війни. Одним із таких місць став Тунель життя (іноді його називають «тунель надії»), яким під час облоги Сараєво армія та солдати боснійської сторони отримували зброю, продукти та інші необхідне для виживання та опору. Це місце є символом стійкості мешканців міста, які в умовах блокади намагалися зберегти життя та підтримати оборону.
Ми також відвідали Меморіальний центр Сребрениці, присвячений геноциду, що відбувся в липні 1995 року під час Боснійської війни. У ці трагічні дні боснійські серби вбили боснійських мусульман чоловіків і хлопців – усього 8 372 жертви. Музей і меморіал не залишають байдужими: серед експонатів є фотографії, листи, особисті речі загиблих та свідчення очевидців.
Меморіальний центр Сребрениці
Це надзвичайно важке місце для відвідування, але воно надзвичайно важливе для усвідомлення того, що війна та геноциди — це не випадкові трагедії історії, а сплановані акти знищення певних етнічних та національних груп, перед якими провідні міжнародні організації досі залишаються безсилими.
За геноцид у Сребрениці під час трибуналів над колишніми злочинцями Югославії були засуджені відповідальні особи, але чи досягнута таким чином справедливість? Кожного року Матері Сребрениці приходять 11 липня на меморіал, щоб помолитися за душі своїх чоловіків та синів, що стали жертвами жорстокого насильства. Вони також активно працюють над збереженням історичної правди, документують свідчення, підтримують сім’ї інших постраждалих і борються за визнання та справедливість на національному та міжнародному рівнях. Вони стали символом стійкості, пам’яті та боротьби проти забуття, нагадуючи світу про наслідки ненависті та важливість запобігання геноцидам у майбутньому.
-
Республіка Хорватія
Ось кілька фактів про Республіку Хорватію:
- була частиною Югославії;
- здобула незалежність від Югославії у 1991 році, що спричинило Хорватську війну за незалежність 1991–1995 рр.;
- у 2003 році Хорватія подала заявку на членство в ЄС і 1 липня 2013 стала 28-м членом ЄС.
Найперше у Хорватії ми відвідали організацію Udruga žena Vukovar у прикордонному місті Вуковарі. Коли ми підїжджали до міста, нам сказали, що Вуковар можна порівняти з Маріуполем, бо місто було майже повністю зруйноване під час війни. Вуковар тримався до останнього, а символом міста стала водонапірна вежа, на вершині якої майорів прапор Хорватії. Його туди щоночі піднімав хоробрий захисник.
До війни Вуковар був промисловим містом із заводами та фабриками, але під час бойових дій більшість об’єктів було зруйновані. Сьогодні Вуковар виглядає як сучасне європейське місто. Проте промисловість відновлена лише частково, зокрема, знову працює взуттєва фабрика, яка працювала ще до війни.
Наша перекладачка Дар’я, яка живе в Хорватії вже понад 20 років, розповідала: «Усі купували це взуття, потрібно воно чи ні – його купували, бо хотіли підтримати місто».
Зустрічі в Загребі
У Загребі, столиці Хорватії, ми мали багато зустрічей із політикинями, які впливають на формування нових політик під час одного з найскладніших періодів історії країни: повоєнної відбудови та трансформації суспільства.
Перша зустріч із парламентарками з Комітету з питань гендерної рівності показала, наскільки сильним зараз є лобі жінок в Хорватії, присвячене просуванню гендерної політики та підвищенню репрезентативності жінок у політичному житті. Вони – лідерки, які працюють для людей, задля змін.
Ми також зустрілися з Джурджею Адлешич, хорватською політикинею. яка публічно оголосила:
«Я хворію, я йду з політики. Чи повернуся? – Я не знаю, але я продовжую займатися громадською діяльністю, це надзвичайно важливо, щоб жінки мали голос в ухваленні основних рішень і формування порядку денного держави».
Джурджа Адлешич озвучила три теми, що залишались найбільш актуальними в Хорватії: посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), ветеранська політика та сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом.
Пані Джурджа брала участь у підготовці законодавства Хорватії, спрямованого на захист прав людей з інвалідністю. Вона зазначила:
«Було сильне протистояння та тиск, і ніхто не міг з цим впоратися, робити щось в цьому напрямі було майже неможливо, поки ветерани не вийшли під парламент на кріслах колісних і не почали вимагати змін, ситуація залишалась без уваги. Ви вважаєте, що не можете впливати на зміні в державі? – Можете!».
Переосмислення
Я згадала не всі зустрічі, які були під час поїздки, а лише ті, які змусили мене переосмислити багато питань. Наш шлях до відновлення та до ЄС тільки починається, українське суспільство не чекають «швидкі ліки» і машини часу не існує. Попереду в нас роки відбудови, встановлення справедливості, наполегливої роботи та кілометри руху вперед, які ми вже почали долати маленькими кроками. Ці зустрічі показали, наскільки важливою є особиста відвага, активізм і рішучість жінок-лідерок для впровадження змін у суспільстві, миробудуванні та захисту прав людей.
На в’їзді в Україну колежанка промовила: «Ми в безпеці». Ми усміхнулися. Так, безпека зараз для нас відносне поняття, коли твоя країна живе у війні, а страх залишається невидимим супутником повсякденного життя. Для нас безпека – це також відчуття, що ти вдома, на своїй землі, і маєш змогу планувати своє майбутнє.
Після цієї поїздки переконана: наш контекст відрізняється від балканського. Для Боснії і Герцеговини Дейтонські угоди, нав’язані для встановлення миру, фактично стали шляхом паралізації країни та стримування її розвитку. Надії населення на те, що країна колись стане частиною ЄС, руйнуються на очах громадянського суспільства через політичні і владні маніпуляції, а без підтримки держави суспільство не може ефективно діяти. Невирішені суперечності стали частиною реальності.
Країна, яка мала передумови для процвітання, була змушена під зовнішнім тиском підписати угоди умовного «миру». 14 грудня 2025 року до 30 річниці підписання Дейтонських угод на офіційному сайті Європейської Комісії опублікували повідомлення: “Дейтонські мирні угоди поклали край одному з найпохмуріших розділів історії Європи та забезпечили мир, який триває й донині. Однак через тридцять років у Боснії і Герцеговині залишаються невирішені виклики минулого”…
У Хорватії натомість інша болюча спадщина війни: тисячі людей і досі вважаються зниклими безвісти; жертви сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, часом зустрічають своїх кривдників на вулицях; міжетнічна напруженість у окремих регіонах. Навіть через понад 30 років після завершення війни країна все ще відбудовується: на будівлях подекуди досі видно сліди від куль.
Водночас Хорватії вдалося знайти шлях до відновлення та вибудувати ефективні механізми захисту прав людини. Значною мірою цьому сприяли вступ країни до Європейського Союзу, що стимулював правові реформи, а також зацікавлені політики і політикині, активне громадянське суспільство.
Пишучи ці останні рядки, я знову в дорозі – емоційно переповнена та фізично втомлена. У навушниках звучить The Beatles: “But life still goes on…”. І я впевнена: у нас все буде добре. Якщо для Боснії і Герцеговини та Хорватії війна – це вже історія, для нас їхній досвід – це урок, з якого ми винесемо силу і мотивацію рухатися вперед.
Навчальна поїздка відбулася за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF).
Публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об’єднаних Націй.
Викладені думки в публікації є виключно відображенням поглядів авторки тексту та не обов’язково відображає позицію організаторів поїздки.
