Чому вразливість – це не про людей з інвалідністю?
Суспільство створює себе таким, яким воно є. Кожна і кожен із нас щодня своїми словами, вчинками і ставленням впливає на загальну структуру соціуму, спільнот і громад. Таким чином суспільство, ситуація кожної людини в ньому є відображенням кожної і кожного з нас.
Задумайтеся, яким є ваше відображення людей з інвалідністю в цій структурі.
Чи шкода вам, що незряча жінка, яку ви бачите на зупинці, не може самостійно дізнатися номер прибуваючого тролейбуса? А що робили би ви на її місці?
Чи готові ви жити в умовах закритого інтернату, за парканом, далеко від громади, не мати приватного простору, можливості готувати собі їжу, купувати новий одяг?
Чи змогли б ви як ветерани і ветеранки з ампутаціями витримувати жалісливі погляди безлічі людей?
Чи комфортно було би вам просити перехожих нести вас на кріслі колісному по сходах підземного переходу? Чи не чути повітряних тривог через порушення слуху?
Чи бачите ви себе такою і таким? Чи легко вам уявити подібні ситуації по-іншому?
Людей з інвалідністю в Україні звикли сприймати як “підопічних” соціальної політики, основним завданням якої, на жаль, і досі є “дбати про цей тягар”. Так, саме “тягар” і вразливих людей, у яких держава і досі не бачить особистостей. Це проявляється в мізерних виплатах і мінімальному доступі до базових послуг, як то особиста допомога.
Змінити це можна: потрібно побачити і прийняти в людях з інвалідністю таких самих людей, як і кожна, і кожен з вас – нічим не гірших, слабших, вразливіших. Адже ті ситуації безвиході, недоступності, життя в бідності – не через нас, людей з інвалідністю, а через суспільство, яке їх створює.
Розмарі Кеєсс, міжнародна експертка у сфері прав людини з інвалідністю
Розмарі Кеєсс, визнана міжнародна експертка у сфері прав людини з інвалідністю, голова Комітету Організації Об’єднаних Націй з прав людей з інвалідністю і старша викладачка факультету права Університету Нового Південного Уельсу з міжнародного права з прав людини та протидії дискримінації, 30 серпня 2023 року під час 29-ої сесії Комітету ООН з прав людей з інвалідністю виступила з важливою промовою про те, чому людей з інвалідністю не треба вважати і називати “вразливими”:
“Ми по-справжньому зможемо зрозуміти соціальні визначники благополуччя людини та її життєву ситуацію, якщо досліджуватимемо належно середовища, в яких люди живуть. Люди з інвалідністю, по суті, не є вразливими. Ми стаємо вразливими через нерівність і дискримінацію, яких ми зазнаємо в соціальному контексті. Якщо досліджувати ці системи, ми побачимо бар’єри, що можуть руйнувати особисте благополуччя і залишати нас, людей з інвалідністю, у ситуаціях, які ми не можемо контролювати. Ці ситуації, на які реагує оточення, вважаючи нас вразливими та потребуючими захисту, і відокремлюють решту суспільства від нас.
Якщо ми досліджуватимемо ці системи, можливо, знайдемо більше гуманних способів реагування на ці ситуації.
Якщо люди переживають ситуації катування у відповідь на те, що люди поза їхнім життям вважають захисним та рішенням вразливості, то це лише сприяє нерівності й дискримінації, що робить і робить людей вразливими. Якщо ми поміщаємо людей у закриті середовища та ізолюємо від спільноти, вони знаходяться під значно більшим ризиком насильства та зловживань. Це не є захистом; це створення ризику і надзвичайно шкідливих передумови, які матимуть негативний вплив впродовж усього життя на людей з інвалідністю.
Тому будьте дуже обережні, коли використовуєте терміни “вразливі” та “потребують захисту”. Від чого ми їх захищаємо? Ми захищаємо чи караємо? Ми караємо людей через порушення, тому що нам не хочеться досліджувати систему та суспільство, яке ми сформували? Тож я порадила б утримуватися від використання термінів “вразливі” та “потребують захисту” і почати досліджувати системи та знаходити способи спілкування з людьми з інвалідністю, щоб дізнатися, які соціальні визначники роблять їх вразливими і потребуючими захисту.”
Авторка: Юлія Сачук
Матеріал створено в межах ініціативи, що впроваджується за сприяння UN Women Ukraine / ООН Жінки в Україні #unwomenukraine та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF) Women’s Peace & Humanitarian Fund, гнучкого й оперативного інструменту фінансування, що підтримує якісні заходи для підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використання ключових можливостей миробудівництва.
