Мріяти, навчатися та жити за 30 км від лінії фронту: історія Олександри
Запоріжжя та навколишні громади щодня потерпають від обстрілів російських військ. Особливо важко доводиться містам і селам, розташованим поблизу лінії зіткнення. Саме в одному з них живе Олександра (ім’я змінено на прохання родини). За своє життя жінка перенесла кілька інсультів і щоразу змушена була заново вчитися говорити й рухатися. Але навіть попри фізичний стан та щоденну небезпеку війни, Олександра навчається, має мрії та знаходить у собі сили йти далі.
Виклики й розрада
Олександрі 33 роки. Її життя наповнене різними заняттями: спорт, навчання, нові хобі. Вона вже давно закінчила університет і отримала диплом. Зараз жінка живе у невеликому містечку Запорізької області, куди разом із батьками переїхала з міста.
У півтора року маленька Саша перенесла перший інсульт. Лікарі поставили діагноз: крововилив у праву скроневу частку мозку, що відповідає за мовлення. Потім було ще кілька інсультів – із втратою мови, зупинками дихання, реанімаціями та тривалими реабілітаціями.
Найважчий інсульт стався у 19 років – після втрати улюбленого дідуся. Спочатку дівчина доволі спокійно сприйняла звістку, але через кілька днів після поховання стався важкий напад.
«Саша зателефонувала з університету і сказала: “Мамо, мені щось погано”. Уже тієї ж ночі в неї почалася серія нападів, які завершилися черговим інсультом. Я бачила, що вона навіть не встигає почервоніти від зупинки дихання. Тоді ми викликали швидку. В реанімації стояло питання про важку операцію, але, на щастя, обійшлося», – згадує ті страшні години мати жінки Людмила (ім’я змінено на її прохання).
До цього Олександра вже завершила курс лікування, що давав непогані результати: відновилася міміка, покращилося мовлення. Проте сильний приступ перекреслив досягнутий прогрес.
«Ніколи не знаєш, що саме може стати подразником та вплинути на стан Саші. І найстрашніше – неможливо передбачити, коли саме це обернеться для неї новим інсультом», – ділиться Людмила.
Після важкого інсульту моральний стан Саші допомогли поліпшити … собаки. Родина прихистила тварину з вулиці, а та незабаром народила цуценят – 11 маленьких алабаїв (більшість з яких роздали людям). Саша давно мріяла про песиків. Вечорами вона почала гуляти з собаками, насолоджуватися природою довкола.
«Дуже люблю грати у волейбол»
Після того як родина переїхала із Запоріжжя в область, Олександра допомагала бабусі під час хвороби та виконувала багато хатніх справ.
Нещодавно Олександра захопилася новим видом спорту, а ще відрадою є зустрічі в колі друзів:
«Дуже люблю грати у волейбол. Також ми зі знайомими розпалюємо багаття по вечорах, спілкуємося, влаштовуємо чаювання».
Та багато корективів у життя Саші вносить війна. Поруч із домівкою часто пролітають «шахеди» та ракети.
«Нас обстрілюють щодня й щоночі», – розповідає Олександра. «У сусідніх селах майже не залишилося цілих будинків. Але ми тримаємось. Тут друзі, тут відчуття дому. А в місті, чесно кажучи, страшніше», – додає Людмила.
Підтримка
Нині Олександрі допомагає справлятися зі стресом війни й підтримує віра та допомога близьких.
Волонтерські та громадські організації завжди були головною опорою для родини. Зокрема, після звернення до Fight For Right ми в партнерстві з Mercy Corps надали Олександрі набір, у якому є матрац, спальний мішок, ліхтар та павербанк.
«Дуже виручає ліхтарик і павербанк – постійно користуюся ними, особливо коли ввечері повертаюся після прогулянки, а в громаді немає світла. А ще я навчилася користуватися спальником і завжди загортаюся в нього, коли стає прохолодно», – ділиться Саша.
Якщо вам чи вашим рідним з інвалідністю потрібна підтримка, зателефонуйте на гарячу лінію Fight For Right 0 800 30 66 33 чи напишіть на пошту [email protected]
Цей проєкт реалізує Fight For Right у партнерстві з Mercy Corps за фінансової підтримки уряду Великої Британії.
Катерина Гуріна
